Ветер стих до штиля перед бурей...
Степь застыла в ужасе немом -
В вышине, на голубом велюре
Бог рисует суд Своим перстом.
В тишине зловещей завихряясь
Зло грозы уверенно ползёт
И в кольцо змеиное свиваясь
Скоро ад на землю изольёт...
Но пока ничто не шелохнётся
И манит обманчивой красой,
И в своей беспечности смеётся
Разнотравье над большой грозой....
...
Ветер стих до штиля перед бурей.
Умиротворяясь в мелочах,
В суете не замечают люди
Время на истории часах.
Ухо их давно оглохло к Слову,
Глаз ослеп Господне различать,
Поклоняясь сатане, как богу,
Принимают на чело печать.
Крышка бездны широко открыта,
Над Землёй нависла тучей смерть,
Дверь в Покой уже почти закрыта
И однажды можно не успеть...
————————————————
Ветер стих до штиля перед бурей,
Значит, очень скоро будет бой.
На чреслах потуже затяну я
Пояс Божьей Истины святой.
Будет мне защитой шлем Спасения,
Праведность надену, как броню,
И при трубном звуке в Откровение
Я победной поступью шагну.
Веры щит в руке своей держу я,
Слово- Меч уже готов разить...
Ветер стих до штиля перед бурей,
Перед силой, что идёт губить....
Видит глаз, что смерть, как лев, крадётся
Слышит ухо хищный рокот тьмы...
Но в Невесте Тайна в сердце бьется,
Как разбить все козни сатаны.
О! Эта невидимая битва,
На Земле как и на Небесах!
Пусть пребудет Господу молитва
В моих мыслях, и в моих устах.
Семя, что Господь в меня засеял
Прорастет и в буре устоит,
И тот Меч, что Он мне в руки ввЕрил
Князя мира в голову сразит!
Ветер стих до штиля перед бурей...
Все застыло в ужасе немом -
В вышине, на голубом велюре
Бог рисует суд Своим перстом
Ветер стих до штиля перед бурей
Перед силой что идёт губить
Твоё Слово-Меч, Господь, держу я!
Верю. И готова Победить!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.